Платонічна любов

Платонічна любов

Буває платонічна любов практично у кожного. Від надлишку емоцій тисне віскі, серце прискорено бухає, а при вигляді коханого (або коханої) ніби повітря не вистачає, і слова застряють десь. Чуттєва ж підґрунтя геть відсутня. Хіба таке можливо? Виявляється, так. І канути в подібній безодні реально в будь-якому віці.

Платонічна любов: історія назви

В технологічному інституті проводилася вікторина, присвячена до Дня святого Валентина. Одне з питань звучало так: «В честь кого названо почуття, що виключає сексуальний потяг?» Не було жодного неправильного відповіді: дружненько конкурсанти говорили про Платоні. Якщо чесно, то на інший результат і розраховувати безглуздо, адже з дитинства відомо всім усталений вираз.

Дійсно, Платон, філософ з Давньої Греції, є автором даного словосполучення. У своєму «Бенкеті» він розмірковував про ідеальне почуття без тілесного контакту і гріховних фантазій.

Відомими ж самими прикладами, що втілюють це диво, є Петрарка з Лаурою і Тургенєв з Поліною Віардо. Платонічна любов для обох чоловіків була натхненням для творчості. А творами, навіяними їх музами, зачитується людство досі.

Що таке платонічна любов

Навіть такий піднесений стан, як закоханість, дослідники примудрилися розбити на види. І розглянута любов стоїть осторонь від жертовної Агапе, грайливою Людус, чуттєвого Ероса, одержимою Манії, розумової Прагми, дружній Сторге. Якщо розібратися, то і не входить вона ні в яку з перерахованих категорій. Так як кожна з них передбачає інтимний зв’язок, хоч і з різними мотивами, а ідеальні відносини, слідуючи філософу, цього не виключають.

Помилкою є твердження, що тільки до іншого людині, а часом і свого, статі випробовується платонічна любов. Питання спірне: скільки людей, стільки може бути і думок на цей рахунок. Але не варто забувати про існування Батьківщини, матері і дитини, наставника і його приймачів. Як же ще можна позначити безкорисливе обожнювання?

Не тільки в підлітковому віці, але і в зрілому віці можливо це диво дивне. Перший раз найчастіше буває в початковій школі, коли про сексуальної потреби мови не йде. Та й може відбуватися неодноразово. Інші проносять через все життя непорочні почуття до об’єкта зітхань, навіть обзавівшись сім’єю і народів діточок.

Дві історії про платонічне кохання

В перспективі така закоханість може закінчитися чим завгодно: від сухих страждань до щасливого возз’єднання під марш Мендельсона.

Історія перша:

«Якби не зі мною все відбувалося, то навряд чи на віру прийняв, що така платонічна любов не тільки в сопливих серіалах трапляється. Минуло двадцять сім років з моменту, як я вперше побачив її, а в пам’яті кожна деталь як сокирою вирубані. Перевели її до нас у п’ятому класі. Своїх дівчат ми всерйоз не сприймали: як у цих соратниках по дитячим неподобств можна розгледіти щось більше? Портфелем по голові – ось і вся любов-морква. А Люка ніби з іншого світу з’явилася: розкриті довірливі очі, весела і спокійна. Я, красномовний базіка, «гальмував» поруч з нею, як останній ботан. Не повірите, віршики романтичні кропать почав. Уявляв її з собою в ліжку? Знущаєтесь? Люка була для мене божеством, який секс. Все мріяв, як на випускному станцюю з нею медляк. Не зрослося. Інші до універу для мене і не існували. Та й у ньому інтрижки заводив, щоб Людмилу забути. Але дня не було без спогадів про неї. Потім одружився, досить вдало причому. Знаю, що Люка була заміжня, двоє пацанів у неї. Іноді в мережі списуємося. Не хотів би змінити щось? А знаєте, немає. Досі ніжність накриває, коли думаю про Люку, а ось сексуальної тяги так і не з’явилося. Та й люблю я ту дівчинку, а не невідому мені жінку. Нехай все так і залишається

Друга історія:

«З Василем Петровичем ми познайомилися, коли обом трохи за п’ятдесят було. У профілакторій денного перебування його син, майстер з нашого підприємства, з села викликав, застарілий радикуліт підлікувати. Ось між процедурами і розхиталися на грунті захоплення садом-городом. Дружину свою він схоронив рочків десять тому, так один і холостует. Стала я помічати, що думи все про Васеньке (так про себе величала його). Чоловік, по совісті, не представницького типажу, але для мене краще немає на світі. Поїхав, значить, а я все ніяк з голівоньки вигнати його не можу. І адже ніяких планів не прогнозувала, було добре від того, що є на матінці-землі мій Василечку, більшого і не треба. Донька сміється: «Ось і платонічна любов завітала до тебе, мамо». Знати про таку не знала, а піди ж ти. Хто відає, скільки б тривали мої зітхання, якби через пару років не з’явився він на порозі моїм. Не можу, каже, Любава, забути тебе. Ось так, без всяких обжиманий, з ним і зійшлися. Славно у нього в селі, привільно. Що, чи є секс? Тьху, зовсім засоромили. А то він не мужик? Спочатку і думок таких не виникало, вистачало бачити його, розмови розмовляти. А потім і до цього дійшло. Так от на старості, як говоритися, і знайшла своє щастя неждана. Все, нічого більше не скажу, бесстыдники!»

Як би не називалося це почуття, головне – воно існує. І це чудово! Адже той, хто пережив платонічне, здатний на справжню і міцну, сжигающую перешкоди і не знає кордонів ЛЮБОВ.